Війна в Україні створює серйозну напругу у відносинах між Східними Церквами – наслідки сягають далеко на південь. В Африці в Православній Церкві відбувається те, про що тривалий час було неможливо подумати: окремі громади змінюють свою єпархію, тобто з Олександрійського Патріархату на Московський.

Саме тому зараз у Православній Церкві загострюється конфлікт між Московським і Олександрійським Патріархатами щодо створення Російської Православної адміністративної області в Африці. Існує загроза бійки за віруючих, священиків та за сакральні споруди. Керівний орган патріархату в Олександрії, Єгипет, у середу звинуватив Москву в «неоколоніалізмі» та глобальних претензіях на владу.

Варто зауважити, що сама по собі історія Православної Церкви знає достатньо епізодів розколів, розділень та взаємної ворожнечі. Однак не так часто трапляється, що церква відчужує священиків і єпископів іншої церкви далеко від своєї території і без історичних посилань.

Чотири різні традиційні східні Церкви були активними в Африці у своїх відповідних областях: Коптська Церква в Єгипті, Ефіопська, Еритрейська та Грецька Православна Церков Олександрійського Патріархату. Останній представлений по всьому континенту, тільки в Кенії налічується 500 громад. Він представляє візантійську традицію на африканському континенті. Резиденція Патріархату знаходиться в Александрії, Єгипет. Єгипет також є центром патріархату під впливом Греції, що сягає раннього християнства.

Більшість із приблизно 35 єпархій і членів церкви сьогодні можна знайти в Африці на південь від Сахари. Конкретної інформації про кількість віруючих немає, оцінки сягають кількох мільйонів.

Наприкінці у грудні 2021 року Московський патріархат заявив, що створить власний екзархат, тобто власну адміністративну територію, для Африки. Це є наслідком визнання Православної церкви України (ПЦУ) Олександрійським патріархатом. У листопаді 2019 року Патріарх й Папа Олександрійський та всія Африки Федор Другий поминав предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія (Думенка) та співслужив йому в серпні 2021 року. Олександрійський Патріархат став другим після Константинополя, хто офіційно визнав ПЦУ та вступив з нею у євхаристичне спілкування.

Після падіння «залізної завіси» Російська православна церква РПЦ МП засновує громади по всьому світу, включно з Африкою. З Патріархом в Олександрії було домовлено, що ці громади будуть підпорядковані не йому, а безпосередньо Патріарху Московському. Бо вони мали лише статус подвір’я (іншою мовою, статус дипломатичного представництва, або центру допомоги співвітчизникам, що раптом виявилися на Чорному континенті). Але це був лише початок, потім РПЦ МП взагалі побажала «прихопити» собі Африку цілком. Приводом для активних дій Кирила Гундяєва в Африці стало українське питання.

Згадаємо, що у грудні 2018 року Вселенський патріарх Константинопольський Варфоломій I, який керує православним світом, як primus inter pares, надав Православній церкві України так звану автокефалію. Церква, яка раніше належала Російській православній церкві (РПЦ), стала незалежною.

Це, в свою чергу, призвело до того, що ряд православних священиків в Африці звернулися до Московського Патріархату за зміною юрисдикції, номінально не бажаючи визнавати новостворену Церкву в Україні. Хоча, дивно, яка їм справа до того, що робиться в Україні. Це був лише привід, а які корені причини, тут може бути багато більш-менш вірогідних версій. Одна з них: банальний підкуп Москвою африканських кліриків.

Коли Патріарх-Папа Олександрійський Феодор офіційно співслужив представникам нової Православної Церкви в Україні (здійснюючи разом літургію), Російська Православна Церква більше не бачила підстав ігнорувати прохання цих священиків на тій підставі, що Олександрійський Патріарх визнає «розкольників».
Священний Синод Російської Православної Церкви 29 грудня 2021 року створив Екзархат для Африки, що складається з Південноафриканської та Північноафриканської єпархій. Крім того, керівний орган церкви вирішив прийняти до РПЦ численних африканських священнослужителів Олександрійського патріархату. Останні два роки вони просили приєднатися до Московського патріархату, оскільки не згодні з визнанням Православної церкви України їх предстоятелем.

Реально мова іде менше про теологічний зміст, а більше про гроші та вплив. І про Росію. В Африці вже кілька місяців в православних громадах неабиякий галас. Оголошення російського православного патріарха в Москві про відкриття в Африці екзархату – свого роду єпархії – викликало резонанс.

Згодом Московський патріархат взяв під свою юрисдикцію 102 африканських священнослужителів та заснував екзархат (єпархію за межами своєї території) в Африці та призначив архієпископа Єреванського і Вірменського Леоніда (Горбачова) екзархом Африки з титулом митрополита Клинського. Він також керуватиме Північноафриканською єпархією та тимчасово керуватиме Південноафриканською єпархією.

Митрополит Клинський Леонід тим часом оголосив комплексну програму повноцінної присутності Російської Православної Церкви на Африканському континенті. Для ряду африканських священиків і єпископів виглядає привабливим піти під дах набагато більш фінансово могутньої російської церкви. За словами митрополита Леоніда, відповідального за Африканський екзархат, до кінця січня понад 150 священиків і єпископів з дванадцяти країн вже подали заявки зі своїми паствами та єпархіями на прийняття до РПЦ.

Є й критичні голоси. Наприклад, єпископ Неофі Конгаї з Кенії, який продовжує підтримувати Олександрію, пише у великому листі до своїх лояльних до Москви соратників: «Москва не уділила вам ієрейські свячення. До Росії вас тягнуть не теологічні, історичні чи духовні питання, а голод і злидні. Наші проблеми в Африці не пов’язані з тим, до якого патріархату ми належимо».

Згідно з листом, опублікованим єпископом Конгаєм у Facebook у середині січня 2022 року, потрібне африканське рішення. Оскільки Російська Православна Церква, таким чином, вторгається в сферу юрисдикції іншої Автокефальної церкви, вона дотримується тієї ж стратегії, в якій Москва звинувачує Вселенський Патріархат.

Священнослужителі, лояльні до Олександрії, звинувачують Російську Православну Церкву в тому, що вона заманила цих священиків і паству до себе, пропонуючи їм кращі фінансові умови.

Тож рішення російського Синоду було зовсім неочікуваним, але воно також критично сприймається деякими фундаментальними прихильниками Москви. Рух до Африки підірвав би головний аргумент проти дій Константинополя в Україні. Адже це є не що інше, як вторгнення в юрисдикцію іншої автокефальної церкви, у чому саме Москва звинувачує Вселенський патріархат.

Священний Синод Константинопольського Патріархату кваліфікував крок РПЦ МП як «антиканонічний». На своєму засіданні 11 січня 2022 він заявив, що очікує «відновлення канонічного порядку на африканському континенті». Він запевнив Олександрійський патріархат у своїй «братерській солідарності».
Той факт, що Російська православна церква зараз створила африканську адміністративну гілку, є прямим наслідком цього визнання незалежної церкви в Україні, сказав митрополит Іларіон, відповідальний за зовнішні зв’язки в Московському патріархаті.

Олександрійський патріархат, який досі офіційно відповідав за приблизно 80 тисяч православних християн в Африці, звинувачує Російську православну церкву в «неоколоніалізмі». Згідно із заявою, мова йде не про відновлення канонічного права, а про розширення його претензій на владу в усьому світі.

Дії Московського Патріархату в Африці необхідно розглядати в контексті його дій в інших частинах світу. Парафії та єпархії Російської Православної Церкви тепер можна зустріти майже в усьому світі. Наприклад, в Японії існує автономна Православна Церква при Московському Патріархаті, яка бере свій початок з кінця 19 століття. Більше 100 років у Китаї також існує Російська православна місія.

У Європі та Північній Америці російські православні парафії та єпархії існують принаймні стільки ж. Коли вони засновувалися, завжди спочатку йшлося про душпастирство російських дипломатів чи бізнесменів, з яких виникли громади та єпархії, а в деяких випадках навіть автономні церкви. Загалом поширення православ’я в традиційно неправославних країнах породило фундаментальну проблему Православної Церкви: в діаспорі кожна автокефальна Церква має свої єпархії, так що в різних країнах існує кілька православних церков паралельно.

Отже, Москва заснувала власний екзархат для Африки в грудні 2021 року і з тих пір поширюється на континенті.

Це суперечить такому базовому принципу канонічного права як «одне місто-один єпископ», але досі обговорювалося знову і знову і певною мірою вирішувалося тим, що ці православні єпархії у відповідних країнах об’єдналися в національні єпископські конференції. В різних країнах кілька православних церков, паралельних одна одній.

Загалом події в Африці мають глибокі наслідки для внутрішньоправославної єдності. Тому що православні церкви бачать себе одною церквою, хоча кожна з них незалежна і сама визначає свого предстоятеля.

Заснування нової незалежної церкви в Україні призвело до того, що Московський патріархат ще в 2019 році розірвав спілкування з Константинопольським патріархатом. Із заснуванням російсько-православного екзархату в Африці поглиблюється вже існуюча прірва в загальному Православ’ї. Тим часом Олександрійський патріархат також розірвав спілкування з Російською православною церквою.

Раніше виключно грецькі православні конгрегації Православної Церкви Олександрійського Патріархату повинні бути захоплені крок за кроком, пояснив Патріарх Кирило наприкінці минулого року.

На початку 2023 року російські священнослужителі кинулися по всьому континенту, щоб переманювати до себе африканських священиків.

Як пише кенійський священнослужитель Джон Каранджа, близько 40 його соратників приєдналися до російської церкви. «Мова йде не про богословські напрямки, а про особисту вигоду». Священикам пропонували більше грошей та місце для навчання в Росії для їхніх дітей. Росія не тільки розширює свій вплив в Африці у військовому плані, наприклад, за допомогою найманців з групи Вагнера в Малі, Центральноафриканській Республіці, Мозамбіку та Судані. Церкві також пропонують взяти участь у експансії. Засновник Вагнера Євген Пригожин і патріарх Кирило є союзниками президента Росії Володимира Путіна.

Вище ми зазначили, що екзархат в Африці підпорядковується єпископу Єреванського у Вірменії Леоніду (Горбачеву). Його розширення – це насамперед особистий проект владики Леоніда. Він має довгу історію зв’язків із приватними військовими групами, зокрема компанією Вагнера. Це піде на користь його проекту, оскільки дасть йому впливових прихильників, а також захисну силу. Ніхто не хоче сперечатися з церквою, яка має власний військовий контингент.

Ряд православних церков, очевидно, тихо чекають, хто ж переможе в боротьбі за владу. Інші стали на бік Москви. Наприклад, сербський патріарх Порфирій не критикував зазіхання російської православної церкви на Африку, але публічно засудив втручання Вселенського патріарха в Україну, що, у свою чергу, викликало гнів Олександрійського патріарха. У будь-якому випадку, нинішня ситуація світового Православ’я кидає в сутінки принцип соборності.

Між тим антиколоніальна аргументація російсько-африканської дружби Кирила також нагадує радянську комуністичну риторику: «Росія ніколи не розглядала африканський континент, як місце наживи або як об’єкт колонізації … У важкі часи боротьби за незалежність і самостійність африканських країн Росія намагалася активно підтримувати ці народи». Леонід Брежнєв навряд чи сформулювали б це інакше. Але сумнівна не лише брехлива політична пропаганда Кирила (Гундяєва), лояльна до режиму, а й його роль, як фактору розколу в глобальному Православ’ї. Від Собору 2016 року на Криті до сьогоднішніх нападів на Варфоломія червоною ниткою проходить прагнення Росії до лідерства в православному світі. Боротьба за владу триває.

Проаналізувавши ситуацію, що виникла у зв’язку з цим далеко не канонічним екзархатом РПЦ МП в Африці, хотілося поміркувати на іншу тему: а що в цілому це дасть Патріарху Гундяєву? Адже, так, нехай він придбає прихильників на Чорному континенті, але при цьому в на його законній, до слова сказати, канонічній території, храми порожніють, Популярність РПЦ в всередині хваленого багатьма «простого народу» та інтелігенції різко впала. Людину, що щиро і глибоко вірує в Ісуса Христа, тобто справжнього християнина, а не ідеолога «русского миру», або банального обрядовірця, піддають глузуванням.

Просвітництво та соціальні проекти, як були на нулі, 20 років тому, залишаються в такому ж становищі і зараз. Не краще б було гроші, що пішли на підкуп африканських кліриків і навчання їх дітей в РФ, направити на вирішення внутрішніх проблем. Видно, що ні Гундяєва, ні його екзархат все це не цікавить.

Церква в РФ та її політико-дипломатична вага в третіх країнах, то лише фікція. Висновки робимо по ситуації в Україні, де реального впливу московські священики не мають, не дивлячись на роки вливання коштів та доповідей Кремлю про надійні скрєпи. Так і Африка, підкуплені єпархії, просто удавані перемоги та імітація, як і куплені Медведчуком політики. Гроші розпилені, відкати надійно сховані в банках країн НАТО-ЄС, а в час «Ч» лише жалюгідна горстка простаків стане на сторону Москви.

PC News